| "Пташка" |
[Feb. 27th, 2010|10:43 pm] |
Ласую карамельками.
У якому стані ця пташка? |
|
|
| Нотатник |
[Feb. 18th, 2010|05:09 pm] |
З того, що сподобалося сьогодні.
- Про те, звідки ж брати сили, коли все на нулі й ніщо не радує: http://www.glavred.info/archive/2010/02/17/170832-8.html
- "...«Рєбята» налаштувалися рішуче і були впевнені, що вже одного їх вигляду ця маленька, втомлена й незграбненька, на перший погляд, тітонька злякається і віддасть усе, що попросять." Про 50-річну письменницю Ганну Ручай, яка скалічила двох грабіжників http://sumno.com/article/pyatdesyatytryrichna-pysmennytsya-skalichyla-dvoh-/ До речі, досі якось не чула про неї та не зауважувала її творів. Тепер знатиму, що така відчайдушна людина є. |
|
|
| Мовчить - значить, за Тимошенко |
[Jan. 30th, 2010|12:03 pm] |
Не знаю вже, яке таке враження я справляю на людей, що вони відразу вирішують: перед ними - фанатка Тимошенко. Навіть якщо немає ніяких розмов про політику. У мене загадкова аура, завдяки якій навіть малознайома людина може мені раптом кинути:"Ти ж, мабуть (точно), за Юльку..." Що такого в моїй зовнішності чи поведінці - лєший його знає...
Кілька років тому йшли ми разом із якоїсь події з колишнім колегою. Він сам завів розмову про політику. Не пам'ятаю, що саме казав, але дуже "проїжджався" по Тимошенко та БЮТ. Я просто йшла, слухала, нічого в той монолог не вставляла; по правді, мені тоді було фіолетово. Він же, певне, чекав на якусь реакцію. Побачивши, що його слова ніяк не підтримую, сам же потихеньку почав відходити від теми, причому так, що у мене все більше закрадалася підозра: подумав, що якось образив мене, а я мовчу, бо не погоджуюся, але заперечити якось незручно. Це вже ставало цікаво, тож мовчала і далі.Його монолог все більше набував якогось відтінку виправдовування: мовляв, та я ж нічого, але ж ти сама подивись...Потім я сказала щось нейтрально-відчіпне. І все. Тільки от таке "записування у прихильники" відбувалося в мене не раз і не два.
Це нагадує мені один давній анекдот. Прийшли до жінки троє коханців. Аж тут дзвінок у двері - раптом повернувся чоловік із відрядження. Вона знайшла великі мішки, швиденько розпихала по них коханців, відчинила двері. Чоловік заходить, запитує: "А що це за мішки?" - "Та мама з села передала"- "О, - радіє чоловік, - зараз і перевіримо, що там". Копає ногою один мішок. Звідти:бе-е. "О, теща баранця передала".Б'є інший, звідти: хрю. Порося. Б'є ногою третій мішок - раз, другий. Тиша. Чоловік настрожуєься. Штовхає мішок ще. Нарешті звідти вилазить один із коханців і каже: "Ну невже не розумієш?! Якщо мовчить - значить, картопля!" |
|
|
| З Новим роком, милий, дорогий (с) :) |
[Jan. 1st, 2010|08:14 pm] |
Новий рік ще не встиг розкачатися, як на мене посипалися приколи.
Люди кажуть, що для того, щоб визнати свої помилки, потрібна мужність. От зараз візьму і визнаю.
Новорічне диво №1. Надвечір 31-го розсилала привітання зі святом, яке надходить. Серед інших написала і петербурзькому українцю, лідеру гурту "Сонце-хмари" Андрію Федечку. Вже сьогодні перевіряла повідомлення, отримала відповідь і від нього. І щось мене смикнуло ще раз перечитати свої вихідні, відіслані. Коли поглянула на те, що написала Андрію, мозок повільно почав сповзати з рейок, а фейс загорівся від сорому. Усе в привітанні та побажанні було так, як і треба. Крім одного. Вітала з 1020-м роком. Писала твереза та при ясному розумі, хіба що заклопотана. Андрію, дуже сподіваюся, що ти все правильно зрозумів! Зате найоригінальніше привітання точно отримав саме з України.
Новорічне диво №2. Сьогодні, 1-го січня, їхала в гості до родича. Дорогою одержала смс-привітання від подруги - Марії (вона ж ГрафO'Маніяк). Вона бажала, щоб "кубик Рубіка у моєму житті нарешті склався". Хвилин за 15 я побачила на вулиці на стіні велике графіті з тим самим кубиком. Навіть навмисне зупинилася, щоб його сфотографувати. Ми разом вирішили, що це був знак. Тільки який...
Ще поряд був ось такий шедевр:http://picasaweb.google.com/lisova/2010#5421835296552160562 |
|
|
| Поросята |
[Nov. 7th, 2009|04:18 pm] |
В одному з магазинів у Броварах
 |
|
|
| (no subject) |
[Oct. 15th, 2009|12:07 pm] |
 По профессии вы: Менеджер по продажам Профессиональный романтик. Распорядок дня: «кафе-встреча-кафе-отчет». В мастерстве пере- говоров на работе нет равных, дома приходится подчиняться. Самое лучшее время для сна — с 6.00 до 13.00. Легче провести пять встреч за день, чем написать один отчет. Каждая встреча — вызов и схватка. Когда одерживает победу, круче него в офисе нет. Пройти тест на www.dreamemployers.ru |
|
|
| Зелено-жовтувате |
[Sep. 14th, 2009|11:08 am] |
Вирішили поблукати у (поки ще) темно-зеленому морі Голосіївського парку. Перші жовті кроки осені на алеях. Згадавши дитинство - на "чортове колесо". Цукрову вату собі так і не дозволила.
До музею у Пирогові вже якось не встиглося.
....
...та інші голосіївські приколи...http://picasaweb.google.com/lisova/rBWOpH?feat=directlink |
|
|
| Давня та сучасна трипільська культура |
[Jul. 27th, 2009|09:48 am] |
До Трипілля делегувалися: Галка і Костя, Марійка і, звісно, я.
Дорога була весела. Коли проїжджали повз поворот на Нові Безрадичі, я не втрималася порепетувати, що там дача Ющенка. Та нам треба було далі)
На місці нас зустріла Елоїзза (Юля) зі своєю родиною та друзями.
Офіційна частина - відвідини музею трипільської культури. Після цього справді (й не тільки мені) захотілося щось пошукати...Тільки розкопок проводити ми не стали, а просто виїхали на природу. Там до нас трохи пізніше приєднався й екскурсовод із музею - наш гід у трипільському світі.
Завдяки господарям зустрічі долучилися до екстримальної розваги. У цьому допомагали мотузки, кріплення, страховка, навколишні дерева та дніпровські кручі.
Господарі для гостів не пожаліли нічого. )
Увага! Далі може дивитися тільки Віктор Андрійович. Вибачте, що ми до Вас так і не завітали. http://photo.i.ua/user/1188885/128692/?rnd=510073
:))
:Р |
|
|
| Кольорова мудрість |
[Jul. 20th, 2009|10:26 am] |
Сучасні діти самовизначаться і без дорослих. Вони самі краще розуміють, що їм треба, не вважають за потрібне відповідати на нерозумні, на їхню думку, запитання і створюють якусь свою систему образів, у якій старше покоління почувається безнадійно відсталим.
На вихідних гостювала у подруги ( lit_red ). Її донька (ще немає 3-х років) сипле перлами. Причому говорить дуже рідко - дитина мовчазна (як і я в дитистві...). Але якщо вже щось скаже - то вагоме і суттєве. Те, що надовго змушує задуматися.
Наприклад, себе називає не Марія, не Марійка, не Маша, не ще якось, а - Матхі. Причому це не якась одноразова обмовка. Сказала її мамі, що в дитині явно прориваєтсья щось індійське. Вона вже сама себе ідентифікує)))добирає друге ім*я))
Інший прикол. Роздивляємося книжечку з малюнками геометричних фігур. Кожна фігура іншого кольору, то й кольори за нею теж можна вивчати. Помаранчевий колір. Запитую - який це? Матхі щось там у думках довго зважує, далі - впевнено видає: "Двісті!"
Чому 200 та що це означає - допитатися не вдалося.
Сміялися, що дитина вже знає розкладку - цифрові відповідники кольорів та відтінків у комп*ютерних програмах: там, мовляв, може, й двісті... Я вирішила, що сучасні діти такі просунуті, що дивуватися вже ні з чого не треба:) |
|
|
| Рекорд під каштанами |
[Jun. 1st, 2009|10:27 am] |
| [ | Tags | | | 2009, Київ, Пробіг під каштанами, Хрещатик, акція, вихідні, день Києва, прикол, рекорд, свята, фото | ] |
День Києва у мене почався з 5-кілометрового "Пробігу під каштанами". Це уже 17-й щорічний захід. Кожен учасник мав сплатити благодійний внесок - для розвитку Центру дитячої кардіології і кардіохірургії. Черги на реєстрацію вишикувалися величезні. Склалося враження, що всі охочі не встигнуть записатися.
Спочатку стартували діти - ті, які свого часу вилікувалися у центрі. Тільки бігли вони набагато меншу дистанцію, ніж дорослі.
Ми ж стартували о 10-й ранку. З'ясувалося, що цього року поставили рекорд. Бігли 8 645 учасників. Колись усе починалося зі 150 добровольців...
Серед бігунів бачила і молодших школярів, і тих, кому під 80...Насмішив чувак, який біг разом зі своєю собакою на повідку - їй теж дали форму та номерок, - усе, як треба.
Відразу після цього пробігу почалися ще й інші перегони - інвалідів на візках.
Далі - змагання роллерів.
Після бігу, щоб трохи відпочити, пройшлися Хрещатиком. Там у наметах торгували сувенірами. Найяскравішим, мабуть, був намет із конопляним взуттям.
Біля наметів почала розкладатися жінка з багатьма торбами. Спочатку випустила з них квочку з курчатами, далі - каченят...Почувалося "господарство" серед міста досить вільно.
Взагалі ж, у першій половині дня людей ще небагато, хіба активісти:) Висипаються всі ближче до вечора...
Дивитися: http://photo.i.ua/user/1188885/117609/?p=0 |
|
|
| Ходіння по ґлюках |
[May. 22nd, 2009|10:15 am] |
| [ | Tags | | | :), ?, музика, настрій, прикол, провокаційне, просто таке..., різне, так собі..., фігня, інтернет | ] |
| [ | Current Location |
| | Київ | ] |
Не так давно мала такий настрій, коли просто починаєш шукати - до кого причепитися. Іноді в такому стані хочеться багато годин мовчати, а іноді - тягне на словесний надмір. Пересіюючи різну інформацію, натрапила на чат зі співаком, де мене й понесло.http://www.kreschatic.kiev.ua/ua/3511/chat/1242795935.html З фантазією того дня було не дуже, тому обрала нік - перше, що спало на думку. Я не є ні прихильницею, ні противницею Харчишина, просто він потрапив мені "під гарячу руку". Вчора відповів на все. Якщо виокремити, виходить такий от діалог...
> Як ставитеся до тих, хто прагне Вас наслідувати?
Якщо ці наслідування переважно позитивні, то - на здоров"я.
> Як Ви переносите самотність?
Чи могли б піти у ченці?
Насправді нічого негативного у самотності не вбачаю. Інколи вона мені потрібна для того, щоб зібрати себе докупи.
Колись, подорожуючи Європою, у мене була така думка - залишитися в монастирі у Франції. Але музика та любов до рідних перемогли.
> Чимало людей плачуть від Ваших пісень.
Від чиїх пісень можете заплакати Ви?
Я б хотів, щоб від моїх пісень більше людей посміхалося або щоб вони були просто гарним саундтреком до життя. Але якщо хтось відчув те саме, що і я, коли писав ту пісню і заплакав, значить, я не дарма живу.
Коли мені принесли в лікарню після ДТП сольник Дейва Гаана, я заплакав від пісні I Saw Something.
> Чи могли б підставити іншу людину заради раптового стрімкого кар'єрного злету, збільшення свого матеріального добробуту та шаленого зростання популярності?
Я не займаюся музикою заради того, щоб мене більше впізнавали на вулицях. Одного разу я вирішив самореалізуватися і для цього мені потрібні лише я та мої друзі. І ніхто ніколи мені не завадить досягнути своєї мети. Все залежить лише від нас. У нас багато роботи і немає часу на те, щоб ставити палки в колеса.
> Ви - ризикова людина?
Всі ми ризикуємо - чимось, кимось. Але не ризикую заради адреналіну (останнім часом).
> чого Ви не зробили б за жодні гроші?
Не змінив би стать:) |
|
|
| Шпигунські пристрасті в офісі |
[Mar. 17th, 2009|10:46 am] |
У начальника скоро день народження. Вирішили його привітати. Коли його немає поряд, тихенько перемовляємося, як усе влаштувати. Кілька днів уже були напоготові. Аж тут дізнаюся, що в однієї співробітниці, разом з якою про все метикуємо - теж скоро день народження. Тепер - усі разом таємно від начальника готуємо подарунок йому, а таємно від нашої ж колеги готуємо подарунок - їй. Головне, що всі ми постійно поруч. Вітати ж вирішили і його, і її в один день - у п*ятницю. Хоча в них, звісно, свято не в один день, але так буде найоптимальніше. І як його все ховати, коли й сховати-то особливо нікуди?:)) П'ятниця потроху наближається... |
|
|
| Аварійні відчуття польових досліджень з українського сексу |
[Feb. 19th, 2009|10:28 am] |
Учора ввечері несподівано підірвалися разом з Мімочкою на виставу. "Польові дослідження з українського сексу". Нарешті вибралася. Читала книжку, то могла зорієнтуватися-роздуплитися, що й до чого. Ще перед виставою Мімочці подзвонили на мобільний і сказали, що з Києва у напрямку Броварів виїхати нереально. Тягнуться легкові машини, автобуси, ще й фури...Багато аварій. І в той, і в інший бік траси. Хтось нарахував тільки від "Лісової" до військового містечка - 11 штук. Суцільне місиво. Мімочка сказала, що цим спонтанним походом до театру реально нас врятувала. Думали, що пересидимо цей час - і дорога саме звільниться.
Про виставу. Краще дивитися, усе ж почитавши Забужко.
Моновистава. Завжди кажу, що моновистави і складніші за сприйняттям, інтелектуальніші. І напружуватися треба більше - як актору, так і глядачу.
Взагалі ж - треба просто дивитися і вдумуватися. Монологи-діалоги. Потік свідомості... Є насправді дуже слушні думки.
Декорації. Ці різнокольорові повітряні кульки. Багато. Часом під час вистави вони по одній несподівано для усіх лускають - у напівтиші. Так і серцевий напад може бути. Не знаю, чи можна було одну з кульок забрати з собою:)
Актриса - Галина Стефанова. Грає у цьому театрі у ще одній моновитсаві - "Палімпсести" - за творами Стуса.
Я помітила під час вистави на її руці гіпс. Так було задумано чи справді грала зі зламаною рукою?Зрештою, це нічим не зашкодило сприйняттю. Навіть навпаки.
Після вистави трохи погуляли. Помилувалися сніжком. Пофотографувалися. Побачили поодиноких футбольних фанатів.
Нам був час їхати у Бровари. Нічого там не розгреблося. Їхали у 5 разів довше, ніж треба. З Києва транспорт пер 5-ма, а то й 6-ма смугами. Не було зрозуміло, де закінчується однна аварія, а де вже починається інша. Мобільний зв*язок здох, то ж навіть додому не могла подзвонити. І, відповідно, не приймалися дзвінки до мене. В автобусі ми багато приколювалися. Хоч іноді ці жарти й були трохи чорнуваті...А так - було нормально. Щоправда, згодом мене дико потягнуло на сон...
Такий-то день.
P.S. ВЧОРАШНІЙ НЕОЛОГІЗМ
ДОРЕШТІ =
до речі + нарешті
Мімочка (с) |
|
|
| Маг-Істр, або Дивне НЛО |
[Feb. 16th, 2009|11:00 am] |
| [ | Tags | | | !, :), :Р, ;), НЛО, йа могістер, навчання, настрій, прикол, різне, свята, фото | ] |
| [ | Current Location |
| | Київ | ] |
 |
|
|
| Брусиловський прорив та Куликовська битва |
[Nov. 13th, 2008|09:48 am] |
У школі на уроках історії, крім усього, вчать і про Брусиловський прорив (хто забув - подія Першої світової війни під командуванням генерала Брусилова). А клас, у якому я вчилася, мав ще й гуманітарний ухил:)) Тому й уроків історії (та іншої "гуманітарщини") було більше, ніж в інших, паралельних, класах. Після уроків, як правило, залишалися чергові учні - витерти дошку, прибрати у класі... Існувала така домовленість: щоб трохи полегшити роботу черговим, кожен учень, виходячи у кінці дня з класу, має поставити за собою стілець на парту, - щоб легше було під тією ж партою прибрати. Хулігани-двієчники, звісно, цього старалися не робити. То ж у багатьох чергових була звичка: ставати на дверях і випускати однокласника тільки тоді, коли той поставить за собою стілець. Справа буквально на півхвилини. Але сперечатися про це могли дуже довго. Пізніше група хлопців (5-6 людей) вигадали план: як уникати цього обов'язку. Вони збиралися всі разом, розганялися і "стадом" буквально зносили чергового, який стояв "на воротях". Між собою це називали "Брусиловським проривом".
У класі вчилася дівчинка, яку майже на кожній перерві до істерики діставали хлопці. Способи знаходили різні. Було все: і крики, і бігання по класу, і матюки, і сльози, і літання у просторі різноманітних предметів, і відбирання речей...Її прізвище було Куликова. До шкільної історії події увійшли як Куликовська битва. |
|
|
| Зранку в метро |
[Nov. 10th, 2008|12:34 pm] |
До метро заходить солідно одягнутий хлопець років 25-ти. І майже відразу від скляних дверей бере розгін - звісно, щоб перестрибнути через турнікет. Не добігаючи до турнікету приблизно метр, різко гальмує, розвертається і йде до каси купувати собі жетон. |
|
|
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
vzahalinijak's journal
optimistic
embarrassed
curious
energetic
crazy
nostalgic