| * * * |
[Jul. 24th, 2009|10:15 am] |
У кожному періоді життя людини чи загалом історії є певні, так би мовити, гасла, кричалки, заморочки, приказки - чи як це краще назвати. Вони зустрічаються майже на кожному кроці. Невдовзі від них можна оскаженіти. Але буде нова епоха, нова мода, нові "повторялки"... І якщо такого уникнути складно, то уникаєш хоча б певного типу людей.
Є ті, хто вміє створити власний бронєбойний світ і, живучи в ньому, ще й пропагувати його іншим - як єдино правильний. Такий тип людей ніколи не зрозуміє, що комусь може бути діло до чиїхось проблем, труднощів, горя...Вони лише з подивом знизують плечима. Хвилюватимуться за те, що в них зламався наманікюрений нігтик...ой. Щось зробити можуть тільки для себе чи для вузького кола найрідніших людей, загалом це людей 5. А от як можна співпереживати чужій людині - не доходить. Тому думають, що інші брешуть чи щось вигадуть, коли про таке говорять. Бо самі на це не здатні. Аби якось себе виправдати, починають доводити, що насправді - всі такі. Що придурюються, коли сприймають чиєсь горе, як власне. Ці люди постійно говорять та пишуть, як себе люблять і як забивають на все, що "не моє".
Ось таких - майже однакових по суті - постів безліч і в жж...Причому пишуться іноді так, ніби це дуже-дуже оригінально, що це першовідкриття!.. І головне, що й інші починають підтакувати - правильно, так потрібно, себе треба любити, молодець, посилай все подалі, живи в задоволення, нащо тобі про щось задумуватися...Вуха в*януть. Крім того, в такого типажу є чітке розмежування - "рідні, свої" та "потрібні" люди. Намагаються вдавати дружність у спілкуванні. Але якось несвідомо самі себе видають специфічними словами, обмовками. Від них можна часто почути вислів "потрібні" люди - тобто для якоїсь справи, для просування вгору, - себе або когось зі своїх рідних, будь-якої вигоди. Рідні - і ті, кого просто можна юзати. Ще часто проговорюються так: кажуть про інших людей, як про предмети, як про щось неживе. Якщо простежити їхнє мовлення - стає дуже помітно.
Якщо вдуматися - якось страхітливо.
Та в мене перед очима є ще й інший приклад. Людина допомагає, не думаючи, а ЩО їй за це буде. І, як не дивно!!! - зовсім чужим: не кумам, не братам, не сватам... Просто побачила кричущу несправедливість. Просто сама запропонувала допомогу. В межах своїх можливостей. Головне, що навіть не за гроші, не за якісь посади, не за матеріальні блага. Ну не подарують їй велику квартиру-хороми. Яка була б явно не зайвою...Та й особисті проблеми не вирішаться. Не прославиться. Ім*я ніде не фігуруватиме великими літерами. Але. Людина з власної волі віддає власний вільний час, коли можна було б просто полежати на дивані з пляшкою пива, віддає сили, якісь кошти...Бо просто замуляла нечесність. З погляду певної категорії громадян - дивина...Та коли бачу це - стає реально якось тепліше. І теж хочеться бути кращою. І теж трохи дивуєшся...але розумієш, що негатив завжди помітніший, - та це не означає, що альтернативи йому ніде немає.
*Може, не ідеально висловила те, що хотіла. Проте виговорилася. Всім - тепла. |
|
|
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
vzahalinijak's journal
energetic
crazy
nostalgic
