Дитя Чорнобиля

соціоніґо і я...

2009-12-09T08:35:17Z

Соціоніка - лукаве вчення. Учора пізно ввечері зависала з товстенькою книжечкою. Думала. Визначила навіть свій тип. Якщо справді правильно, то - сенсорно-логічний інтраверт. Однак сліпо вірити усьому та заграватися, підпорядковуючи життя цьому - теж не варто. У цьому самому посібнику йдеться про жінку, яка неправильно визначила свій тип. Відповідно до нього змінила і своє життя. Знайшла не лише нову роботу, а й опанувала зовсім іншу професію - відпоідно до визначеного типу. А це їй зовсім не підходило. Зазнала багато невдач. І життя не покращила, і до соціоніки з підозрою почала ставитися. Отже - без фанатизму. Бо як нашкодиш собі - не розгребешся. Вирішила, що користь від соціоніки - усе ж сумнівна. Заснула. Проспала. Полетіла на роботу.

vzahalinijak @ 2009-12-07T23:50:00

2009-12-07T21:50:11Z

"Он едва сдерживался, чтобы не сказать им правду: брак - это мезальянс, это союз особей, изначально принадлежащих к разным биологическим видам. Мозг женщины и мозг мужчины различаются между собой. Скрещивание родственных видов, к примеру осла и коня, - возможно, но это вредит потомству, поскольку рождаются бесплодные мулы. "Ваш, пани, брак, ваша любовная связь вредит развитию ваших детей - они вырастут мулами в эмоциональном плане!" Разумеется, он не мог так сказать, это было бы нарушением профессиональных принципов".
Мануэла Гретковска. "Женщина и мужчины".

"Незаміжні й нежонаті зірки: актори, співаки, музиканти користуються більшою популярністю, аніж одружені. При укладанні мільйонних контрактів зірок світового рівня одним із найважливіших пунктів є те, щоби зірка не одружувалась. З цього випливає, що фанати протилежної статі ( здебільшого жінки) більше обожнюють свого кумира, якщо він неодружений. Звичайно шанс для бідної і негарної дівчини на іншому боці планети одержати для себе, припустимо якогось Робі Вільямса, є мізерним, але закон потенціальних стосунків щодо будь-якого об'єкта у світі відіграє все ж свою потужну і містичну роль".
Ілько Лемко. "Афоризми про кохання".

vzahalinijak @ 2009-12-05T19:18:00

2009-12-05T17:17:51Z

Напишіть мені поки, що плануєте на Новий рік.
P.S. Гірлянди вже продають.

Біг з перешкодами

2009-12-04T09:40:08Z

Кілька днів не досипати, вечорами просто падаючи з ніг. Намагатися, щоб негаразди не позначалися на роботі. Думати, що в нашій країні для того, щоб лікуватися, потрібно мати справді неабияке здоров'я. Останній день робочого тижня. Здається, все - нульове, все - таке, що вичерпало саме себе. Пошук адрес, з'ясуваня, що насправді й не туди зовсім треба було пхатися. Контроль часу. Година пік. Казкові пробки.Попередження, що спізнюся. Забігання на ходу в автобус. Потім - розуміння, що далі хоч якось встигнути можна лише на таксі. Зрештою, таксист довозить, куди слід, але не має здачі. Не маючи часу щось вирішувати - пробачаю йому ті 2 гривні, вибігаю з машини. Ще кілька метрів. Майже, майже не спізнилася. Збираю розкидані думки. Мовчу. Комп. Більшість у жж пишуть, які вони щасливі зараз, як радіють і дякують життю. Забиваю пошук. Думаю. Пишуть-вітаються друзі. Нічого виразного відповісти не можу. Як перебути цей день?
І раптом! Я не знаю звідки! Пішов такий сильний потік енергії!Не можу згадати, коли востаннє і від чого мала аж такий заряд!І ніби й причини немає! Цього вистачить і на роботу, і на все-все, що замислю!

vzahalinijak @ 2009-11-29T14:42:00

2009-11-29T12:42:11Z

Видався на диво вільний день.Коли можна поприбирати вдома.Сховати нарешті(!) літні плаття до шафи. Помедитувати. Згадати юність. Гучно ввімкнути Земфіру. Подумати, що її ні з ким не сплутаєш, що той настрій, який вона приносить - теж тільки її; що немає в ній якоїсь робленої дєвучковості, чим гіршить багато хто на естраді і не тільки, відсутнє плюшеве кокетування.
P.S. Зібралася з думками, написала давнім знайомим. Здивуються...

* * * * * * * *

2009-11-29T08:02:31Z

Сама, - тому досить шоколадки на вечерю. Щоб потім із фольги натхненно вирізати геніальні сніжинки. І ними прикрасити квартиру (поки лише дверцята шафи).

more http://picasaweb.google.com/lisova/gWatUI#

...

2009-11-28T14:05:04Z

Ні осінь, ні зима. Глобальне потепління гуляє у повітрі. Субота, турботи, дрімота. Негарий інститут краси. "Мутні" сни та прокидання з якимось відчуттям покинутості. Учора пізно ввечері надихнув туман - взяла фотоапарат, щоб не скучав без діла.Зараз пошукаю торішню лампадку. Взагалі не хочеться вмикати світла. Зварю кави.

<= more

vzahalinijak @ 2009-11-26T14:02:00

2009-11-26T12:02:58Z

Спільнота клавіш
у межах однієї
клавіатури від комп'ютера.
Щодня на них тиснуть,
їх раз по раз б'ють
пальці,
дві пятірні.
Скільки разів по кожній вдарять,
друкуючи сторінку?
Кого з них у яку мить
пропустять?
Щоразу несподіванка.
Увечері, після робочого дня,
відлупцювавши клавіші,
пальці дуже болять.
Але клавіші про це не знають.

vzahalinijak @ 2009-11-26T10:34:00

2009-11-26T08:34:26Z

Вы - "бешенная белка-летяга".

Вы всегда в напряжении.Так что любые испытания вам ни по чем: стресс - это ваша стихия и даже землетрясение вы не отметите как что-то особенное.Правда с такой же легкостью Вы нечаянно-негаданно можете не заметить на бегу огромный овраг или на полном ходу шарахнуться головой об стену.Так что срежьте все острые углы в квартире и обейте стены подушками - тогда никакие катаклизмы вам не страшны :)

Уровень выживаемости: 24%.

Пройти тест

Лялечки

2009-11-25T13:03:06Z

Момоволі була свідком розмови двох матусь. Одна жалілася іншій: не любить, коли її 12-річна донька приводить додому подруг, тоді як вона відсутня. Потім розмова якось перейшла на те, що якась її знайома працює чи то вчителем молодших класів, чи дитячим психологом, і бачить, як важко дітям, які пішли до школи "по-новому", з 6 років, вчитися. "Вони ж ще не готові. Вони ж іще з іграшками до школи ходять. Ну так а що?.." Далі розповідала, що свою доньку віддала до школи у неповні 7 років, а могла б у неповні 6, та зробила правильно.
Чесно кажучи, не бачу зв'язку між віком та здатністю чи нездатністю вчитися або ж організованістю. Тут багато залежить від моральної готовності самої по собі. І якоїсь внутрішньої зрілості, так би мовити.
Згадую, як мій молодший брат свого часу пішов у шість, а сім йому минуло за два з половиною місяці. Був наймолодший у класі. Це не заважало добре вчитися. Та ще й ходити на гуртки за зацікавленнями після уроків. Іграшки лишав вдома. Якщо хотілося - грався у вільний час.
Піду в "дєбрі". Згадаю аж свій перший клас. Білі фартушки...У класі, пам*ятаю, були учні, які поводилися дещо дивно. Могли принести до школи ляльку чи машинку.Раптом витягти посеред уроку та поставити на парту. Мене це дивувало, якщо не сказати - шокувало. В основному після зауважень вчителів до таких доходило, що роблять не те. Але були двоє - хлопець і дівчина - на повному неадекваті. Ігнорували будь-які зауваження. Тягали у портфелях іграшки, хвалилися ними. Обоє були пізніми дітьми та дуже розбалуваними.Та й пішли вчитися не у 6 років, а ближче до 8-ми... Тому якось не проймає мене жаль до сучасних 6-річок. Цинічна тьотя.

vzahalinijak @ 2009-11-23T10:15:00

2009-11-23T08:15:34Z

Потроху отямлююся. Вливаюся у понеділок. Учорашні фото треба переглянути. Потім кину лінки тим, кого знаю...Той "репортер без кордонів", який довів до сказу "парня" у голубій куртці, - я. Доброго ранку.

vzahalinijak @ 2009-11-21T16:57:00

2009-11-21T14:57:06Z

Сумую-вечорую. Приблизно під таку та іншу музику...

Осінь хвилюється

2009-11-18T13:06:53Z

Самоіронічно (як і люблю)

2009-11-16T08:47:05Z

vzahalinijak @ 2009-11-15T15:03:00

2009-11-15T13:03:31Z

"...всі ці прописки, паспорти - це те, що людину принижує. Навіть виходити в світ з простягнутою, жебрущою рукою не так принижує, як це. Бо перше право людське - жити як заманеться, і їхати туди, куди людину вабить".
Валерій Шевчук, "Стежка в траві"

10 сигналов продолжительного стресса

2009-11-15T12:57:56Z

1. Повышенная температура. В течение 3-4 дней температура "подскакивает" с 36,8 до 37,5 градусов.
2. Болезненные ощущения в шее. Мышцы раздражены, любое движение причиняет боль.
3. Боль в горле. Болевые ощущения в лимфатических узлах челюстей.
4. Головные боли. Несмотря на то что накануне алкоголь не употребляли, вы просыпаетесь с головной болью.
5. Невозможность сконцентрироваться.Чтение книг, работа за компьютером - все дается с огромным трудом.
6. Блокада мыслительной деятельности. Внезапно обрывается нить рассуждений, голова становится тяжелой.
7. Раздраженные нервы. Потеря контроля над настроением. Все не нравится, голова раскалывается.
8. Ухудшение зрения. В глазах рябит, острота зрения падает, необходимо надевать очки.
9. Забывчивость. Имена, номера телефонов, дни рождений - все внезапно куда-то словно исчезло.
10. Нарушение сна. Человек то спит "как убитый", то мучается бессонницей. По утрам чувство разбитости, усталость.

"Ні, доця, нікого не вбили!"

2009-11-14T15:40:16Z

Недавно вибирала зимову куртку. Доводилося багато передивитися. Було досить стомливо. Зі мною на шопінг пішла і мама (забула вже, коли ми до цього так разом вибиралися). Вона, видно, зауважила, як я почала присікуватися (справедливо, до речі) до певних товарів і як мені не сподобалося розхвалювання продавцем пальта "з норкою".
Зрештою, я повернулася до одного з початкових варіантів. Та перед тим, як брати, вирішила ще раз усе перевірити.
- Вона все хвилюється, справжнє чи не справжнє хутро - чи нікого не вбили, - трохи жартома сказала мама продавщиці.
- Еі, доця, нікого не вбили! - була мені відповіль.

Кілька годин Житомира

2009-11-09T08:50:47Z

Побачити все: http://picasaweb.google.com/lisova/FKZCzF#

Поросята

2009-11-07T14:21:26Z

В одному з магазинів у Броварах

Карантин

2009-11-06T08:06:21Z

У Житомирі через епідемію можуть заборонити зустрічі з близькими на КПП у військових частинах. У Києві вже чхають навіть пам'ятники їжакам.

Хочеться якогось "бенкету серед чуми".

My lamp

2009-11-04T18:05:05Z

Колись, кілька років тому, стався у мене занепад сил. Усе було жахливо. Тоді вирішила (з горя) щось абсурдно потворити. Взяла свою настільну ретро-лампу та трохи її "модернізувала". Вона у мене є і досі.

Нещодавно Олег Коцарев написав вірш про лампу. http://olehkots.livejournal.com/503400.html Я йому пообіцяла сфотографувати своє творіння.

Біле на золотому

2009-11-02T09:00:14Z

Це фантастично. Сніг уже дістався і до мого подвір'я. Ще багато золота - у полісаднику, на асфальті та на самих деревах. Береза, клен, дуб...На все це падають легкі, ледь помітні білі "пушинки". Ще незвично.

vzahalinijak @ 2009-10-30T14:01:00

2009-10-30T12:13:32Z

От хотіла промовчати про це. Але ж постійно запитують - що я думаю про цю паніку через грип. Я думаю, що люди в паніці тупіють остаточно. Думаю, що аптеки, правильніше кажучи - ті, хто випробляє та продає ліки й тому подібне - добре нагріють на цьому руки. Ще є відчуття, що на цьому фоні люди ще потруяться, бо понакуповують "нібито-то-дієвих-ліків-тільки-невідомо-від-чого".

При цьому ображеними також не залишаться продавці часнику, цибулі та різноманітних цитрусових.
Особисто я ніяких зустрічей, походів та поїздок скасовувати не буду. Переважно тому, що це просто неможливо. Є ідея з понеділка спробувати попрацювати вдома. Але ж сумно як...До того ж, ніхто не застрахований від залітання інфекцій у домашню кватирку. Доля і на печі знайде. Ой...це не з тої опери. Ну, добре. Апокаліпсис не настане, можете навіть не сподіватися.

Врятувати сумочку (ранковий екстрим)

2009-10-28T08:18:07Z

На зупинці метро відчинилися двері. Люди зайшли. Одна дівчина поспішала, тримаючи трохи попереду себе малесеньку чорну сумочку.Двері зачинилися просто перед нею, затиснувши сумочку, третина якої опинилася у вагоні. Хазяйка сумочки намагалася вирвати її з "щелеп" дверей, але ті надто міцно тримали. Я, стоячи біля дверей, намагалася якось допомогти, виштовхуючи зсередини, а та тягнула ззовні. Поїзд уже почав потроху від'їжджати. Я спробувала розсунути двері. Не вдалося. Потяг уже набрав добру швидкість, майже проминув платформу і мав в'їхати у тунель. Ще кілька людей кинулися розсувати двері, які так само не піддавалися. Зрештою, зрушилися на якийсь міліметр. І маленька чорна сумочка впала. Між рейками і платформомю.

vzahalinijak @ 2009-10-27T17:37:00

2009-10-27T15:38:20Z

Пізня осінь, а тим більше зима, були дуже западлистими до більшості українських жінок, безжально проявляючи їхні аж ніяк не еротичні пальтечка, чоботи, светри і - який жах! - рейтузи. Влітку було якось легше, та і тіло, що м'яко або нагло випиналося з-під сукенок чи сарафанчиків, брало на себе погляд більше, ніж ті. А тепер...Тепер від жінок лишилися тільки червоні носи та сухе прибите шапками волосся.

Іра Цілик, "Післявчора".