| ... |
[Nov. 28th, 2009|04:04 pm] |
Ні осінь, ні зима. Глобальне потепління гуляє у повітрі. Субота, турботи, дрімота. Негарий інститут краси. "Мутні" сни та прокидання з якимось відчуттям покинутості. Учора пізно ввечері надихнув туман - взяла фотоапарат, щоб не скучав без діла.Зараз пошукаю торішню лампадку. Взагалі не хочеться вмикати світла. Зварю кави.
 <= more |
|
|
| (no subject) |
[Nov. 26th, 2009|02:02 pm] |
Спільнота клавіш
у межах однієї
клавіатури від комп'ютера.
Щодня на них тиснуть,
їх раз по раз б'ють
пальці,
дві пятірні.
Скільки разів по кожній вдарять,
друкуючи сторінку?
Кого з них у яку мить
пропустять?
Щоразу несподіванка.
Увечері, після робочого дня,
відлупцювавши клавіші,
пальці дуже болять.
Але клавіші про це не знають. |
|
|
| (no subject) |
[Nov. 26th, 2009|10:34 am] |
| Вы - "бешенная белка-летяга". |  Вы всегда в напряжении.Так что любые испытания вам ни по чем: стресс - это ваша стихия и даже землетрясение вы не отметите как что-то особенное.Правда с такой же легкостью Вы нечаянно-негаданно можете не заметить на бегу огромный овраг или на полном ходу шарахнуться головой об стену.Так что срежьте все острые углы в квартире и обейте стены подушками - тогда никакие катаклизмы вам не страшны :)
Уровень выживаемости: 24%. | | Пройти тест |
|
|
|
| Лялечки |
[Nov. 25th, 2009|03:02 pm] |
Момоволі була свідком розмови двох матусь. Одна жалілася іншій: не любить, коли її 12-річна донька приводить додому подруг, тоді як вона відсутня. Потім розмова якось перейшла на те, що якась її знайома працює чи то вчителем молодших класів, чи дитячим психологом, і бачить, як важко дітям, які пішли до школи "по-новому", з 6 років, вчитися. "Вони ж ще не готові. Вони ж іще з іграшками до школи ходять. Ну так а що?.." Далі розповідала, що свою доньку віддала до школи у неповні 7 років, а могла б у неповні 6, та зробила правильно.
Чесно кажучи, не бачу зв'язку між віком та здатністю чи нездатністю вчитися або ж організованістю. Тут багато залежить від моральної готовності самої по собі. І якоїсь внутрішньої зрілості, так би мовити.
Згадую, як мій молодший брат свого часу пішов у шість, а сім йому минуло за два з половиною місяці. Був наймолодший у класі. Це не заважало добре вчитися. Та ще й ходити на гуртки за зацікавленнями після уроків. Іграшки лишав вдома. Якщо хотілося - грався у вільний час.
Піду в "дєбрі". Згадаю аж свій перший клас. Білі фартушки...У класі, пам*ятаю, були учні, які поводилися дещо дивно. Могли принести до школи ляльку чи машинку.Раптом витягти посеред уроку та поставити на парту. Мене це дивувало, якщо не сказати - шокувало. В основному після зауважень вчителів до таких доходило, що роблять не те. Але були двоє - хлопець і дівчина - на повному неадекваті. Ігнорували будь-які зауваження. Тягали у портфелях іграшки, хвалилися ними. Обоє були пізніми дітьми та дуже розбалуваними.Та й пішли вчитися не у 6 років, а ближче до 8-ми... Тому якось не проймає мене жаль до сучасних 6-річок. Цинічна тьотя.
 |
|
|
| (no subject) |
[Nov. 23rd, 2009|10:15 am] |
Потроху отямлююся. Вливаюся у понеділок. Учорашні фото треба переглянути. Потім кину лінки тим, кого знаю...Той "репортер без кордонів", який довів до сказу "парня" у голубій куртці, - я. Доброго ранку. |
|
|
| (no subject) |
[Nov. 21st, 2009|04:57 pm] |
Сумую-вечорую. Приблизно під таку та іншу музику...
|
|
|
| (no subject) |
[Nov. 15th, 2009|03:03 pm] |
"...всі ці прописки, паспорти - це те, що людину принижує. Навіть виходити в світ з простягнутою, жебрущою рукою не так принижує, як це. Бо перше право людське - жити як заманеться, і їхати туди, куди людину вабить".
Валерій Шевчук, "Стежка в траві" |
|
|
| 10 сигналов продолжительного стресса |
[Nov. 15th, 2009|02:57 pm] |
1. Повышенная температура. В течение 3-4 дней температура "подскакивает" с 36,8 до 37,5 градусов.
2. Болезненные ощущения в шее. Мышцы раздражены, любое движение причиняет боль.
3. Боль в горле. Болевые ощущения в лимфатических узлах челюстей.
4. Головные боли. Несмотря на то что накануне алкоголь не употребляли, вы просыпаетесь с головной болью.
5. Невозможность сконцентрироваться.Чтение книг, работа за компьютером - все дается с огромным трудом.
6. Блокада мыслительной деятельности. Внезапно обрывается нить рассуждений, голова становится тяжелой.
7. Раздраженные нервы. Потеря контроля над настроением. Все не нравится, голова раскалывается.
8. Ухудшение зрения. В глазах рябит, острота зрения падает, необходимо надевать очки.
9. Забывчивость. Имена, номера телефонов, дни рождений - все внезапно куда-то словно исчезло.
10. Нарушение сна. Человек то спит "как убитый", то мучается бессонницей. По утрам чувство разбитости, усталость. |
|
|
| "Ні, доця, нікого не вбили!" |
[Nov. 14th, 2009|05:40 pm] |
Недавно вибирала зимову куртку. Доводилося багато передивитися. Було досить стомливо. Зі мною на шопінг пішла і мама (забула вже, коли ми до цього так разом вибиралися). Вона, видно, зауважила, як я почала присікуватися (справедливо, до речі) до певних товарів і як мені не сподобалося розхвалювання продавцем пальта "з норкою".
Зрештою, я повернулася до одного з початкових варіантів. Та перед тим, як брати, вирішила ще раз усе перевірити.
- Вона все хвилюється, справжнє чи не справжнє хутро - чи нікого не вбили, - трохи жартома сказала мама продавщиці.
- Еі, доця, нікого не вбили! - була мені відповіль. |
|
|
| Поросята |
[Nov. 7th, 2009|04:18 pm] |
В одному з магазинів у Броварах
 |
|
|
| Карантин |
[Nov. 6th, 2009|09:58 am] |
У Житомирі через епідемію можуть заборонити зустрічі з близькими на КПП у військових частинах. У Києві вже чхають навіть пам'ятники їжакам.
Хочеться якогось "бенкету серед чуми". |
|
|
| My lamp |
[Nov. 4th, 2009|07:50 pm] |
Колись, кілька років тому, стався у мене занепад сил. Усе було жахливо. Тоді вирішила (з горя) щось абсурдно потворити. Взяла свою настільну ретро-лампу та трохи її "модернізувала". Вона у мене є і досі.
Нещодавно Олег Коцарев написав вірш про лампу. http://olehkots.livejournal.com/503400.html Я йому пообіцяла сфотографувати своє творіння. |
|
|
| Біле на золотому |
[Nov. 2nd, 2009|10:56 am] |
Це фантастично. Сніг уже дістався і до мого подвір'я. Ще багато золота - у полісаднику, на асфальті та на самих деревах. Береза, клен, дуб...На все це падають легкі, ледь помітні білі "пушинки". Ще незвично. |
|
|
| (no subject) |
[Oct. 30th, 2009|02:01 pm] |
От хотіла промовчати про це. Але ж постійно запитують - що я думаю про цю паніку через грип. Я думаю, що люди в паніці тупіють остаточно. Думаю, що аптеки, правильніше кажучи - ті, хто випробляє та продає ліки й тому подібне - добре нагріють на цьому руки. Ще є відчуття, що на цьому фоні люди ще потруяться, бо понакуповують "нібито-то-дієвих-ліків-тільки-невідомо-від-чого".
При цьому ображеними також не залишаться продавці часнику, цибулі та різноманітних цитрусових.
Особисто я ніяких зустрічей, походів та поїздок скасовувати не буду. Переважно тому, що це просто неможливо. Є ідея з понеділка спробувати попрацювати вдома. Але ж сумно як...До того ж, ніхто не застрахований від залітання інфекцій у домашню кватирку. Доля і на печі знайде. Ой...це не з тої опери. Ну, добре. Апокаліпсис не настане, можете навіть не сподіватися. |
|
|
| Врятувати сумочку (ранковий екстрим) |
[Oct. 28th, 2009|10:06 am] |
На зупинці метро відчинилися двері. Люди зайшли. Одна дівчина поспішала, тримаючи трохи попереду себе малесеньку чорну сумочку.Двері зачинилися просто перед нею, затиснувши сумочку, третина якої опинилася у вагоні. Хазяйка сумочки намагалася вирвати її з "щелеп" дверей, але ті надто міцно тримали. Я, стоячи біля дверей, намагалася якось допомогти, виштовхуючи зсередини, а та тягнула ззовні. Поїзд уже почав потроху від'їжджати. Я спробувала розсунути двері. Не вдалося. Потяг уже набрав добру швидкість, майже проминув платформу і мав в'їхати у тунель. Ще кілька людей кинулися розсувати двері, які так само не піддавалися. Зрештою, зрушилися на якийсь міліметр. І маленька чорна сумочка впала. Між рейками і платформомю. |
|
|
| (no subject) |
[Oct. 27th, 2009|05:37 pm] |
Пізня осінь, а тим більше зима, були дуже западлистими до більшості українських жінок, безжально проявляючи їхні аж ніяк не еротичні пальтечка, чоботи, светри і - який жах! - рейтузи. Влітку було якось легше, та і тіло, що м'яко або нагло випиналося з-під сукенок чи сарафанчиків, брало на себе погляд більше, ніж ті. А тепер...Тепер від жінок лишилися тільки червоні носи та сухе прибите шапками волосся.
Іра Цілик, "Післявчора". |
|
|
| Готовність номер... |
[Oct. 23rd, 2009|03:22 pm] |
Останнім часом усе чекала - хто ж перший розпочне цю тему?..Фотоспогади з'явилися сьогодні: http://ledilid.livejournal.com/443499.html
У мене з тих часів цифрових фото немає.
Відчуваючи, що це початок і що далі народ полізе у скрині й теж почне чимало всього фотопостити - у мене до вас прохання. Люди, якщо будете викладати "архіви", то краще не величезного розміру, а хоч трохи зменшене, і бажано під кат. Бо дуже гальмує процес тривале завантаження...(Можна і щось клікабельне, щоб збільшити можна було за бажання). Це суто технічно. А так все подобається.
Повернуся трохи пізніше до цього питання. |
|
|
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
vzahalinijak's journal
depressed
impressed
okay
curious
nostalgic
anxious